Як нами маніпулюють за допомогою фейків?
Існує два типи мислення: емоційне та раціональне. Коли активізується раціональне мислення, ми аналізуємо інформацію, ставимо уточнюючі питання, можемо диференціювати правду і вигадки.
А що відбувається, коли вмикається емоційний тип мислення? Наше раціональне мислення вимикається (частково або повністю). Завдяки цьому маніпуляторам легше нас обманювати: вони можуть вплинути на будь-яку людину, незважаючи на її кваліфікацію, освіту, розмаїття і глибину досвіду.
Кожен із нас має свої тригери – те, що автоматично активізує емоційну
реакцію людини у відповідь на якусь подію. Маніпулятори можуть, наприклад, посіяти страх або паніку, щоб вимкнути раціональне мислення людини та успішно поширювати фейки. Далі вводиться так званий «гачок рятувальника», що рекламує певний продукт чи піарить конкретну людину.
Найпоширеніші методи запуску фейків
1. Метод напівправди (публікується правдива інформація, розбавлена фейковими статистичними даними, цитатами, вирваними з контексту тощо).
2. Підміна понять (наприклад, зображення справжнє, але не стосується статті).
3. Підкріплення інформації безіменним «авторитетом» або псевдоекспертною думкою («експерти стверджують...», «вчені з'ясували, що...», «лікарі застерігають...»).
4. Гра на актуальності (поширення інформації, яка «перегукується» із відомою новиною).
5. Астротурфінг (створення штучної громадської думки, використовуючи коментарі в інтернеті (боти/тролі)).
6. Фейкові стереотипи у публікації.
7. Факти переплітаються з оціночними судженнями (особисте ставлення автора до певної події). Оціночні судження можуть маскуватися під факти.
У яких публікаціях ховаються маніпуляції?
1. Матеріали, які викликають бурну емоційну реакцію.
2. Там, де є цифри, що не апелюють до офіційних джерел (фейкові статистичні дані тощо).
3. У матеріалах із позначками на кшталт «#зрада»/«#перемога».
4. Публікації з зображеннями та коротким підписом, що формують певне ставлення до події/повідомлення.
Як боротися з фейками?
1. Потрібно перевіряти інформацію щонайменше з двох офіційних джерел (сайт Міністерства освіти і науки України або Міністерства охорони здоров'я тощо).
2. Якщо інформація викликає емоції та бажання поширювати її, краще зупиніться та перевірте достовірність інформації.
3. Щоразу запитуйте себе: «А чи може це бути неправдою?» та «Яку мету переслідував автор публікації?».
4. Чи є в інформації відповіді на такі запитання: де (місто/країна) та коли це трапилося? Хто про це говорить? Яке першоджерело інформації, чи можна йому довіряти?
5. Звертайте увагу на синтаксис: він може нагадувати машинний переклад (Google Translate).
