Методичні матеріали

Методична проблема над якою я працюю в цьому році має назву "Аудіювання на середньому етапі вивчення німецької мови".
Тема даного дослідження, "Аудіювання на середньому етапі навчання", є однією із самих актуальних тем у сучасній методиці навчання німецькій мові, тому що без аудіювання неможливо мовне спілкування, оскільки це процес двосторонній. І недооцінка аудіювання може вкрай негативно позначитися на мовній підготовці школярів. Але ж вивчення даного виду мовної діяльності в методиці недостатньо глибоке, та й термін "аудіювання" використовується в методичнійлітературі порівняно недавно. Він протипоставлений терміну "слухання". Якщо "слухання" означає акустичне сприйняття звукоряду, то поняття аудіюваннявключає процес сприйняття і розуміння усної мови. Також відомо, що аудіювання - дуже важкий вид мовленнєвої діяльності. А те, що сучасні випускники шкіл практично не володіють даним умінням зовсім не секрет. Хоча розуміння тексту  іноземною мовою вже включається в завдання для вступу в університети на факультети іноземних мов. 
Взагалі, аудіювання як дія, що входить до складу усної комунікативної діяльності, використовується в будь-якому усному спілкуванні, підпорядкованому виробничим, суспільним чи особистим потребам.
Також аудіювання, як зворотний зв'язок, у кожного хто говорить, під час говоріння, дозволяє здійснювати самоконтроль за мовою і знати, наскільки вірно реалізується в звуковій формі мовні наміри. І, звичайно, аудіювання може являти собою окремий вид комунікативної діяльності зі своїм мотивом, що відбиває потреби  людини чи характер її діяльності. У такій ролі воно виступає, наприклад, при перегляді фільму, телепередачі, прослуховуванні радіопередачі і т.п.
Звідси очевидна важливість і актуальність проблеми навчання аудіювання.
Предметом дослідження є не тільки сам процес аудіювання на середньому етапі, але і способи навчання цьому виду мовної діяльності. Початковий етап є найважливішим, тому що саме на молодшому етапі навчання в учнів повинні бути сформовані базові уміння аудіювання, що для успішності навчання, варто удосконалювати протягом всього періоду оволодіння аудіюванням.
1. Теоретичні основи навчання аудіювання. 
1.1 Психологічні особливості аудіювання як виду мовленевої діяльності. 
         Термін "аудіювання" був введений у літературу американським психологом Брауном. Аудіювання - це розуміння сприйманої на слух мови. Воно являє собою перцептивну розумову мнемічну діяльність. Аудіювання повинно займати важливе місце вже на середньому етапі. Оволодіння аудіюванням дає можливість  реалізувати виховні, освітні і розвиваючі цілі. Воно дозволяє вчити учнів уважно вслуховуватися в звукову мову, формувати уміння передбачати значеннєвий зміст висловлення і таким чином, виховувати культуру слухання не тільки іноземною, але і  рідною мовою. Виховне значення формування уміння розуміти мову на слух полягає в тому, що воно позитивно позначається на розвитку пам'яті дитини, і насамперед  слуховій пам'яті, яка є важлива не тільки при вивчені іноземної мови, але і будь-якого іншого предмета.
         Аудіювання відіграє велику роль в досягненні освітньої мети, забезпечуючи дітям можливість розуміти висловлення, які б елементарними вони не були  мовою іншого народу. Аудіювання дає можливість опановувати звуковою стороною досліджуваної мови, його фонемним складом і інтонацією: ритмом, наголосом, мелодикою. Наприклад, на середньому етапі, вчитель вчить дітей розрізняти звуки ізольовано і в сполученнях, чути різницю, наприклад, [e] і [е:] , [s] і [z], чути довготу і стислість, кількісні і якісні характеристики звуків.
         Через аудіювання йде засвоєння лексичного складу мови і його граматичної структури. Так, наприклад, у 5 класі учні через аудіювання опановують словами groЯ, klein, kurz, lang і так далі в структурі Das ist der Tish. Ich habe einen kleinen Tish. Перевірка розуміння відбувається тоді, коли дитина показує відповідний   предмет чи тоді, коли дає коротку відповідь. У такий спосіб здійснюється і навчання розумінню структур різного типу: стверджувальних, питальних, заперечних.
         Таким чином, очевидно, що аудіювання як вид мовленнєвої діяльності відіграє велику роль на середньому етапі в досягненні практичних, розвиваючих, освітніх і виховних цілей і служать ефективним засобом навчання німецької мови в школі.
Але, в першу чергу, для того, щоб ефективно навчати школярів аудиюванню, треба чітко розуміти, що собою являє цей вид мовленнєвої діяльності з психологічної точки зору.  
Отже, значеннєве сприйняття мови на слух є перцептивною, мисленнєво-мнемічною діяльністю, що здійснюється в результаті виконання цілого ряду складних логічних операцій, таких, наприклад, як аналіз, синтез, дедукція, індукція, порівняння, абстракція, конкретизація й ін.
Характеризуючи сутність сприйняття (слухового і зорового), треба  розрізняти два поняття: сприйняття - процес виділення інформативних розпізнавальних ознак (тобто формування образів) і дізнання сформованого образу в результаті звірення його з еталоном.
Гез зазначає, що формування й розпізнавання образів носять фазовий характер і хоча в окремих авторів є розбіжності в найменуванні й у визначенні послідовності цих фаз, у всіх роботах підкреслюється тісний взаємозв'язок процесів формування і впізнання, тобто сприйняття і дізнавання.
Значеннєве сприйняття мови на слух є перцептивною, мисленнєво-мнимічною діяльністю, що здійснюється в результаті виконання цілого ряду складних логічних операцій таких, наприклад, як аналіз, синтез, дедукція, індукція, порівняння, абстракція, конкретизація й ін. 
Аналізуючи особливості розпізнавання, психологи вказують на те, що в більшості випадків воно не має характер розгорнутої свідомої дії; якщо така дія і можлива, то вона спостерігається лише на стадії формування образу. В міру ознайомлення з матеріалом процес розпізнавання міняється, він здійснюється миттєво за допомогою самих необхідних інформативних ознак. Якщо цих ознак недостатньо і розпізнавання  не відбулося чи виявилося помилковим, то сприйняття знову приймає більш розгорнуті форми і перетворюється у свідоме перцептивну дію чи в ряд послідовних (сукцесивних) дій.
У процесі мовного спілкування переважає симулянтне дізнавання, хоча елементи сукцесивності не виключаються. Наявність і розгорнення логічних операцій, перерахованих вище, залежить, таким чином, від типу розуміння: опосередкованого чи безпосереднього. Для останнього характерно, зокрема, згорнутість і скороченість розумових операцій, здійснюваних у внутрішній мові.
Сприймаючи мову, слухач перетворить за допомогою моторного (рухомоторного) аналізатора звукові образи в артикуляційні. Між слуховим і рухомоторними аналізаторами встановлюється міцний функціональний зв'язок. Що стосується зорового аналізатора, то відомо, що оптичні сигнали перевершують всі інші в одержанні інформації про зовнішній світ. При аудиюванні зоровий аналізатор значно полегшує сприйняття і розуміння мови на слух.
Такі зорові опори, як органи мови, жести, міміка, кінеми й інші підкріплюють слухові відчуття, полегшують внутрішнє проговорювання і з'ясування змісту мови.
1.2. Основні труднощі розуміння мови на слух. 
         Аудіювання аж ніяк не  є легким видом мовленевої діяльності. У статті Кочкиної відзначається, що "..., засвоєння іноземної мови і розвиток мовних навичок здійснюється головним чином через аудіювання." Тому аудіювання викликає найбільших труднощів. Аудіювання - єдиний вид мовленнєвої діяльності, при якій від імені її виконуючого, майже нічого не залежить.
         Для того, щоб цілеспрямованість навчання аудиюванню на подолання труднощів і формування на цій основі умінь і навичок, що сприяють успішному функціонуванню в природних умовах, необхідно чітко уявити собі ці труднощі які можуть бути обумовлені 1) характером мовного матеріалу, 2) труднощі можуть бути зв'язані з мовленнєвою формою спілкування, 3) зі значеннєвим змісту спілкування, композицією, 4) з умовами пред'явлення повідомлення, 5) із джерелами інформації, 6) труднощі стосовно самого слухача, його аудитивного досвіду. Треба відзначити, що деякі методисти відносять 4) і 6)  до екстралінгвістичних, а 1), 2), 3), 5) - лінгвістичних.  
У залежності від конкретних навчальних  задач і за ознакою повноти розуміння інформації розрізняють два види аудіювання: аудіювання з повним розумінням і аудіювання з розумінням основного змісту тексту (І.А. Бім). Тексти для аудіювання з повним розумінням не включають незнайомої лексики і виразів, що могли б виявитися перешкодою при сприйнятті. При аудиюванні тексту з розумінням основного змісту, учень повинний прагнути розуміти текст вцілому. На середньому етапі (5-6 класи) основна увага повинна приділятися розвитку уміння цілком розуміти текст.
         Відомо, що обсяг короткочасної пам'яті, у якій зберігається фраза аж до її закінчення, невеликий. У тому випадку якщо довжина пропозиції перевершує обсяг пам'яті, слухач забуває початок фрази і при цьому не може синтезувати її зміст. Як про це свідчать дані експериментальних досліджень, максимальна кількість слів у фразі, сприйманої на слух досягає 13-15.
         Установлено також, що в учнів, що ще не досить опанували іноземною мовою, обсяг пам'яті значно менший, вона обмежується 5-6 словами. Отже, на початку навчання довгі фрази не повинні перевищувати 5-6 слів. Необхідно також відзначити, що не тільки довжина фрази впливає на утримання її в пам'яті, але і її глибина. Легше запам'ятовуються прості речення, гірше - складні. Тому, на початку навчання, в школах варто використовувати в основному короткі прості речення з додатковими й обставинними словосполученнями. Потім варто поступово збільшувати кількість речень і різноманітити їхні види.
         Труднощі, пов'язані зі значеннєвим змістом повідомлення, з його композицією. Ефективність навчання аудиюванню залежить у першу чергу від зацікавленості слухачів в розумінні. Результати експериментів свідчать про те, що учні краще розуміють і запам'ятовують важкі, але змістовні тексти, ніж легкі, але примітивні. Ефективним символом успішного аудіювання є внесення в аудіотексти елементів гумору. Гумор сприяє створенню атмосфери невимушеності, релаксації. Градація труднощів у відношенні значеннєвого змісту текстів може виражатися в переході від цікавих текстів до змістовних. До змістовних відносяться тексти, що мають цікаву для даного віку фабулу. Ці тексти можуть бути досить прості і доступні для учнів. Змістовні - ті, котрі містять нову і корисну для учнів інформацію. Але протягом навчання труднощі для розуміння будуть  посилатися на факти, пов'язані з історією, побутом, культуроюкраїни  мови яка вивчається, так звані реалії, що можуть бути невідомі учнем.  
На розуміння тексту великий вплив робить  наявність чи відсутність розгорнутого сюжету, його динамічність. У залежності від наявності цих якостей тексти можна розділити на описові й оповідальні. Останні у свою чергу поділяються на тексти цікавого змісту і тексти, що не містять цікавої фабули.
         Труднощі для розуміння змісту можуть бути викликані й особливістю композиції даного тексту. Наявність декількох сюжетних ліній роздвоює увагу слухача і сповільнює розуміння.
         До структурних особливостей тексту відносяться і заголовки (Сахарова і Рабинович відносять їх до вербальних основ). Основна задача заголовка - створити потрібну спрямованість думки, привернути увагу до основної частини тексту, полегшити прогнозування. Заголовкам властиві основні функції: номінативна, інформативна, рекламна і експрессивно-апеллятивна.
         Дві перші функції заголовків сприяють не тільки розумінню змісту, але і запам'ятовуванню послідовності викладу. Заголовки з комунікативною функцієюбільше підходять для добре підготовленого класу. З їхньою допомогою створюється загальне уявлення про тему повідомлення, якщо вона відповідає віковим інтересам учнів.
         Інформативні заголовки в аудіотекстах виправдовують себе лише в двох випадках: коли мова йде про недостатню мовну підготовку учнів, що не володіють умінням швидкої орієнтації по контексту і про тексти, що містять велику кількість фактичних даних, які потрібно запам'ятати і відтворити. Інформативний тип заголовка дозволяє учням сконцентрувати увагу на деталях, що доповнюють основні думки. В всіх інших випадках ці заголовки не бажані, тому що вони розкривають велику частину змісту, знижуючи тим самим інформативність тексту і відповідно інтерес до нього слухачів. Найбільш складними є заголовки з рекламою і експрессивно-апеллятивними функціями. Як  назву в них нерідко використовуються прислів'я, приказки, крилаті слова і т.д..
         Треба прагнути до того, щоб тексти більш легкі у відношенні змісту містили більше інформації і менше надлишкових елементів. До труднощів пов'язаних з аудіюванням мовного повідомлення варто віднести його обсяг. Спрямована діяльність психологічних механізмів приводить до швидкого стомлення, притупленню уваги і відмовлення від прийому інформації. Для того, щоб не викликати інформаційного перевантаження, обсяг тексту повинний відповідати психологічним можливостям учнів. На початку навчання він не повинний перевищувати 1,5 - 2 хвилин звучання, збільшуючи поступово до 3 - 5 хвилин. У випадку якщо необхідно прослухати більш довгий текст його потрібно пред’являти  з перервами.
         Труднощі, пов'язані з умовою пред'явлення повідомлення. 
Правильний темп мовних повідомлень визначає, як відомо, не тільки швидкість і точність їхнього розуміння, але й ефективність запам'ятовування. Існує, як підкреслює Н. Н. Гез, гранична швидкість пред'явлення мовних повідомлень,  підвищення чи заниженість якої веде до різкого падіння активності і помітному зниженню рівня розуміння, стомленню, зниженню емоційного тонусу. У випадку перевищення швидкості розуміння утрудняється посиленням редукуванням  звуків, скороченням пауз між синтагмами, відсутністю часу для усвідомлення змісту. При занадто повільному темпі розтягується фаза сприйняття, утрудняється процес інтеграції значень окремих одиниць. У процесі спілкування найбільш уживаним є середній темп мови. 200 і 300 складів на хвилину позначається як темп "нижче середнього" і "вище середнього". У навчанні потрібно виходити з природного темпу мови - німці вимовляють 220 складів за хвилину. Для 5 класу швидкість пред'явлення інформації повинна бути 90-100 складів за хвилину, у 6 класі - 110 складів. У слабко підготовлених класах можна подавати інформацію порціями, збільшуючи тривалість пауз між синтагмами, пропозиціями, абзацами для осмислення змісту. Вважається доцільним відразу "привчати" психіку учнів до природних умов функціонування і вже на початку навчання пред'являти тексти тільки один раз. Зіштовхнувшись з нерозумінням мови учнями, вчитель часто звертається до багаторазового повторення повідомлення, що мало сприяє аудиюванню.
Так можна запропонувати учням при першому прослуховуванні завдання на розуміння загального змісту, а завдання на розуміння деталей і ідей повідомлення - при другому. Іноді вчитель "допомагає" розумінню перекладом іноземної мови на рідну мову, що, так само як і багаторазовість повторення тих самих   фраз, не веде до поставленої мети, це демобілізує учнів, що не слухають іноземну мову, чекають українського варіанта.
         Слід зазначити, що це заперечення справедливе лише при виконанні вправ, що навчають власне аудіювання. Тобто у тих випадках, коли аудитивный текст використовується для навчання говоріння (переказ) чи письмової мови (виклад), як уже було сказано, повторне прослуховування необхідне для більш повного запам'ятовування мовної форми і розуміння змісту.
         У методиці розрізняють візуальні (образотворчі) і вербальні опори при навчанні аудиюванню. До візуальних відносяться карти, картинки, фотографії, схеми, підкреслення, особливий шрифт, колір, заголовки. Кожний з цих орієнтирів має своє призначення. Заголовки, що А.А. Смирнов називає "найбільш розповсюдженим видом опорних пунктів", знайомить з темою мовного повідомлення і створюють спрямованість думки. Малюнки (чи картина), як підказує орієнтир, застосовуються в залежності від виконуваних задач. При цільовій настанові на слухання і наступне відтворення малюнки мають позитивне значення. Вони сприяють здогадці, пробуджують інтерес, допомагають утримати в пам'яті послідовність  фактів, що викладаються.
         Візуально-образотворча опора важлива не тільки для значеннєвого розуміння, але і для наступній передачі змісту. Вона розвантажує пам'ять, сприяє сегментуванню мовного потоку, поліпшує точність і повноту розуміння, оскільки "пропускна здатність" слухового аналізатора в багато разів менше зорового. За даними деяких досліджень різниця в розумінні того самого   повідомлення, сприйнятого в умовах контактного і дистантного спілкування складає від 20 до 40%.
         Ось невеликий приклад застосування таких опор. І так, зміст аудіотекста полягає в тому, що його головний персонаж запрошує своїх друзів відвідати місто (район міста), у якому він живе. Він знайомить друзів, наприклад, з містом і розповідає про його визначні пам'ятки. Слухаючі мають план міста і під час аудіювання відзначають маршрут прогулянки і різні визначні пам'ятки.
         Іншим різновидом є вербальні опори. Вони можуть бути представлені у виді ключових слів, мовних штампів, широко вживаних у розмовній мові, плану, різноманітних анкет, що дозволяють слухачу членувати текст відповідно до  запропонованого способу. Так, до аудіотексту "Die Reise" можна запропонувати своєрідну анкету, що слухач повинен запам'ятати в процесі аудіювання. Вона включає такі пункти: ціль поїздки..., місце призначення..., дата від'їзду..., дата повернення..., вартість квитка... і т.д.
         Аудіювання здобуває, таким чином, конкретну мету. Його ефективність легко контролювати, оскільки внутрішня розумова діяльність хлопців виводиться на зовнішній план. Важливо навчати школярів знаходити орієнтири в самому аудіотексті. Такі орієнтири можуть бути виражені інтонаційно виділюваними словами, заголовками, логічного наголосу, риторичними питаннями, повторами. В процесі аудіювання учням можна давати завдання, записати слова, що стоять під наголосом, типу: Schreibe die volgende Wörter.
1.3. Мова вчителя на уроці. 
         Практичне оволодіння іноземною мовою можливо лише за умови користування нею як засобом спілкування, у процесі якого відбувається обмінінформацією даною мовою. Урок має досить великі можливості для використання іноземної мови як  засобу спілкування вчителя й учнів. Спостереження  показують, що ці можливості далеко не завжди використовуються повною мірою. Рогова встановлює наступні тенденції у використанні іноземної мови в мові вчителя: 1) Дуже часто вчитель говорить  іноземною мовою, постійно супроводжуючи свою мову перекладом на рідну мову, що не сприяє формуванню навичок усного мовлення в учнів. Знаючи, що вчитель звичайно перекладає сказане ним, учень не робить ніяких зусиль, щоб зрозуміти мову вчителя. Очевидно такий учитель не вірить у сили і можливості своїх учнів. Ця недовіра передається і дітям. Вони дивляться на іноземну мову, як на предмет, що не має для них практичного застосування. 2) Учитель домагається того, що його розпорядження розуміються учнями безпосередньо  іноземною мовою, тому що він використовує у своїй мові що учні вже засвоїли. Однак при такому підході до своєї мови вчитель дуже довго не зможе вести урок  іноземною мовою, не зможе створити учнем "середовище" іноземної мови, тому що слова і вирази, настільки необхідні для спілкування з'являються дуже нерегулярно, або зовсім не включені в підручники. Зайва обережність у вживанні слів і виразів, що учні "не проходили", наносить втрату формуванню навичок усного мовлення.
         При доборі матеріалу, яким буде користуватися сам вчитель у своєму усному мовленні на уроці, варто враховувати цілі, що він переслідує.
         У зв'язку з цим дуже істотно, щоб матеріал, яким учитель користується у своєму усному мовленні, був доступний і посильний для учнів. Це тим більше важливо, що при тому обмеженому мовному матеріалі, що пропонується учням на початковій стадії навчання, вони цілком природно будуть намагатися відтворювати ті вирази, що вони почули від учителя.
         При виборі того чи іншого виразу, особливо в 5 класі, учитель повинен у першу чергу враховувати його звуковий склад - він повинен бути доступний учнем до моменту проголошення даного виразу. У мові вчителя не повинні зустрічатися звуки, що невідомі учням.
         Наявність у мові вчителя незнайомих важких звуків (наприклад, [r], [w], [ŋ], [ǽ],  [ch] і ін.) значно ускладнює їх сприйняття учнями. Крім того, учень не тільки запам'ятовує даний вираз з неправильною вимовою, але і набагато великою працею засвоїть цей звук при його вивченні по підручнику, тому що в нього вже якоюсь мірою  укорениться його невірна артикуляція.
         Усе вищесказане в основному відноситься до 5 класу, поки учні опановують звуками німецької мови.
         По своїй граматичній структурі мова вчителя може відрізняться від граматичного матеріалу, досліджуваного в 5 і 6 класах, оскільки учні запам'ятовують окремі речення як "вираження", тобто нерозчленоване.
         В області лексики вчителю надається більше можливостей. Учитель може поступово вводити у свою мову всі ті слова, що йому необхідні в процесі ведення уроку. У 5 класі важливо тільки враховувати згадану вище вимогу про відсутність у цих словах нових важких звуків.
         Спочатку не слід давати більше 1-2 виражень за один раз. Крім того, не на кожнім уроці вчитель повинен доповнювати свою мову новими елементами. Нове варто вводити тільки після того, як учитель переконався, що всі раніше введені ним вирази правильно розуміються більшістю учнів класу.  
         Вживаючи ту чи іншу  чи форму вираження, учитель повинний прийняти всі міри до того, щоб вона була правильно зрозуміла учнями. Для досягнення цього потрібно мати наступне:
1) вживши той чи інший німецький вираз, учитель повинен дотримуватися тієї ж форми і на наступних заняттях, не заміняючи її ні еквівалентом української мови, не іншим аналогічним виразом  німецькою мовою. Наприклад, якщо даний вираз: Lies die Texte, тo воно не повинно замінятися аналогічним: Olena werde den Text lesen і т.д., тому що це веде до інтерференції всіх цих конструкцій.
Дані вирази повинні по можливості вимовляється однаково на всіх заняттях, тому що різні варіанти вимови того самого  виразу на початкових етапах навчання можуть викликати утруднення в розумінні їх учнями. Темп мови при цьому повинний бути звичайний темпом мови вчителя на уроці (тобто трохи уповільненим) із правильним ритмом і паузами на границях між значеннєвими групами слів.
2) Учитель повинен домогтися того, щоб учні зрозуміли не тільки загальний зміст ужитого їм вираження, але й окремі його частини.
         Якщо даний вираз зустрінеться в матеріалі підручника (наприклад, такі вирази в 5 класі, як Gut! Setz euch! Steht auf! Gehe an die Tafel! і ін.), то їх необхідно зіставити і пояснити, що це  є те саме слово (вираз), що учні вже чули на уроці, тому що учні не завжди в стані зробити подібний висновок самостійно.
         3)Точність розуміння учнями мови вчителя повинна систематично перевірятися. Не слід задовольнятися однією позитивною реакцією учнів на окремі розпорядження. Необхідно час від часу змушувати їх переводити сказане. Через 4 - 5 уроків після введення нового виразу його вже можна включити в число питань, що задаються учню, який відповідає на оцінку. Від учня при цьому варто вимагати тільки переклад даного вираження з німецької мови на українську.
         4) Кожний новий вираз повинний багаторазово повторюватися вчителем не тільки на тім уроці, на якому він ужитий вперше, але і на наступних заняттях.
         От перелік виразів, що учитель може використовувати на уроках німецької мови в 5 і 6 класах:
         Steht auf, gut, Guten Morgen, gib mir bitte, das Buch, geh an die Tafel, Lest den Text, sehr gut, ьbersetze diese Wцrter, wiederholt bitten nach mir, Schreibt bitte  das heutige Datum. Wer hat heute Klassendienst? Stellt bitte die Fragen zum Text.
         Тому що діалог з учителем є ведучою формою прилучення учнів до усного мовлення  іноземною мовою, саме через це так важливо щоб мова вчителя була позбавлена всякого роду помилок.

Висновок. 
Отже, у даній  роботі  був досліджений сам процес аудіювання, способи його викладання як одного з найважчих і найважливіших видів мовленнєвої діяльності, шляхи подолання труднощів, з якими учні зіштовхуються, і все це в основному відносно початкового ступіня навчання. Також при використанні поглибленого вивчення методичної і психолого-педагогічної літератури був вивчений і викладений інтенсивний метод навчання аудіюванню Єлухиної Н.В. на середньому етапі.  
Таким чином, оволодіння аудіюванням як видом мовленнєвої діяльності, повинно забезпечувати успішний процес комунікації, розвивати уміння учнів говорити і розуміти іноземну мову, так як цей процес складний і важкий, то в школах необхідно приділяти більшу увагу даній процедурі. Дуже важливо підвищити мотивацію в учнів до розуміння іноземної мови на слух. Для удосконалювання процесу навчання аудіюванню є всі передумови: техніка в сучасний час розвивається високими темпами, і у вчителів з'являється усе більше можливостей використовувати різні види технічних засобів навчання.